#Книга_на_вихідні #детектив

"Чорні водяні лілії" Мішель Бюссі

Жанр: детектив.

Сюжет: У Живерні, улюбленому містечку Клода Моне, зазвичай тихому і спокійному, сталося дивне вбивство. У знаменитому ставку знаходять тіло місцевого жителя, лікаря і фаната Моне. Слідчі виділяють три ниточки: незаконна торгівля творами мистецтва, коханки та 11-річна дитина.

В основі сюжету — життя трьох жінок: дівчинки-художниці, молодої чарівної вчительки й старенької пані, яка бачить і знає все. Усі троє геть різні, проте їх об’єднує одна таємниця: вони мріють назавжди поїхати звідси. Та чи так легко покинути свою золоту клітку? Протягом всього лише 14 днів вони матимуть можливість отримати інше життя. У кожної з жінок однакові шанси, та чи кожна з них скористається ними.

До того ж містечком ширяться чутки про викрадені картини Моне, серед яких нібито має бути відоме полотно — «Водяні лілії» в чорних тонах. І на тлі всього цього вирує руйнівна пристрасть…

Хто ж скоїв убивство? Чи причетна до цього шкільна вчителька? До чого тут дивна стара? І чи постраждає врешті-решт якась дитина з містечка Живерні?

Французи є французи, навіть якщо це детектив – в центрі будуть пристрасть та чуттєві описи, а події розгортаються так розмірено та неспішно, як і життя в Живерні. Але ж у цьому й полягає кредо французів – насолоджуватись кожним моментом, не поспішаючи.

Начеб-то все легко звичайний детектив, але не сподівайтесь, ця історія далеко не про розслідування. Лише в фіналі відкривається, що розповідь це просто ілюзія, розгадки якої ти не розумієш впродовж усієї книги, поки автор сам її не розповість. Такі сюжетні ходи мені подобаються. І вже коли всі карти розкрито, хочеться перечитати знову, щоб поглянути на цю історію більш уважніше.

У "Чорних водяних ліліях" дуже багато мистецтва, майстерно вплетеного в життя героїв. Оточені картинами, пейзажами, вони самі стають персонажами мистецького твору.

Місця та деякі історичні події справжні: доля та творчість Клода Моне, його друзі художники-імпресіоністи, його життя у Живерні та його боротьба з місцевими жителями за ставок на березі якого він за життя написав близько 270 варіацій картин із водяними ліліями. Всі локації, про які пише автор, існують насправді. Можна відкрити ґуґлкарту та пройтись вуличками Живерні, зайти до музею Клода Моне, побачити той самий Млин Шеннв'єр, насолодитись краєвидами околиць... спробуйте, це створює відповідний настрій та надає шарму читанню.

Втім, я так і не змогла зрозуміти одну річ – головні героїні мріють покинути це містечко, але вони чекають коли їх хтось звідтіля забере. Чому вони не зібрали речі й не втекли звідти стрімголов?

«Хто мріє – злочинець. Чекає на мрійника кара.

Забути про мрії мій розум велить.

Я стану злочинцем заради великого дару.

Нехай кожен мрійник – бандит.»