Радимо прочитати. Генріх Белль "Дім без господаря"

  
 115 років тому 21 грудня 1917 року народився видатний німецький письменник-антифашист, лауреат Нобелівської премії з літератури Генріх Белль.
Проза Генріха Белля актуальна сьогодні не менш ніж тоді, коли була написана, і з кожним днем стає все більше актуальнішою. Белль - свідок жахів фашизму, фашизму буквального, натурального і моторошного. Белль ще в юності скоріш душею ніж розумом відчув відразу до режиму, що запанував в Німеччині, навіть в "Гітлерюгенд" відмовився вступити. А після війни невтомно викривав язви фашизму, його корені, причини і сутність. Щодо війни, то Белль відчув на собі всі її принади, воював у Франції і на Україні, тричі був поранений, потрапив у полон до американців; його мати загинула під час бомбардуваня.
 Перші літературні роботи письменника показали основну лінію його творчості - жорстокість цього світу: "Ми своїми очима бачили смерть, яка крокувала по скривавленому мороку концтраборів і полях боїв... І кожного разу, повертаючись з глибин жаху, ми дивились прямо в обличчя радісним ідіотам, що заперечують вбогість і бідність, чиї очі затягнуті пліснявою бездарності, яка ховає від них дійсність". Це звучить лякаюче сучасно.

 Пронизливу новелу письменника «Подорожній, коли ти прийдеш у СПА» більшість українців пам’ятають ще зі шкільних років. Однак мало-хто знайомий із більш пізньою творчістю Генріха Белля, зокрема із його романістикою.

Одним із таких романів є «Дім без господаря». Твір, який складається із історій кількох німецьких родин, а зокрема із історій окремих жінок – матерів сімейства, які втратили чоловіків на війні. Різні соціальні статуси, різні погляди об’єднуються одним – зруйнованим життям, спільним горем. Роман будується на принцип антитези – багатства і бідності, вірності і зради, дитинства і старості. Ще одними героями твору є діти – ті, які народилися під час війни, ті, які  завжди пам’ятатимуть гул бомб, але вже забули обличчя свого батька. 

 Діти тут вже не зовсім діти, це символи неспокійного військового та післявоєнного часу. Коли саме на малюків була покладена місія добувати щось їстівне на чорному ринку, або красти вугілля, щоб опалювати будинки. Розгублені дорослі у поствоєнній Німеччині не зовсім ще могли оклигати від зміни ідеологій, від жахіть війни  і тоді діти ставали годувальниками родин, і людьми нового – суворого часу. Вони не мали залізної витримки, були такими ж слабкими людьми. Але основною їхньою рисою була загартованість і боротьба за життя. Це вони  відважні і впевнені у своїх силах діти творитимуть нову Німеччину, це вони відбудовуватимуть її з руїн. Адже матері більшості з них вже ніколи не відновлять своїх моральних і психологічних сил: «Вісімнадцяти років вона вийшла заміж за бравого єфрейтора, чиє тіло тліє тепер десь між Запоріжжям і Дніпропетровськом. І ось на двадцять другому році життя вона стала вдовою. У неї тримісячна дитина, два рушника, трошечки грошей, і вона дуже гарна». 

Генріх Белль показує нам два типи жінок, які втратили своїх чоловіків у вирі Другої світової. Жінку, яка не може існувати без чоловіка (сильного плеча, запоруки фінансової стабільності), і жінки, яка жертвує своїм особистим життям  в ім’я сина. Гострими, письменницькими фарбами він змальовує два боки життя жінок у повоєнні роки в Німеччині. Водночас він доводить, що зрада і вірність не можуть бути цілковитими. Письменник взагалі не дає нам категоричних висновків. Він постає просто оповідачем, який не засуджує когось, але розповідає.

Радимо прочитати.