Україна: історичний шлях до єдності.

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.

Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.

Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".

23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".

Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.

Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є.Петрушевич заявив: "По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.

Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець.

В нашій бібліотеці проходить книжкова виставка «Україна – історичний шлях до єдності», яка більш детально висвітлює різні аспекти творення Української державності 1917 - 1921 рр., всі охочі можуть перенестися в минуле століття і дізнатися як, починаючи з весни 1917 року, відбувалося становлення української держави - розбудовувався державний устрій, працювали урядові організації, вводилась українська грошова одиниця, діяла церква, розвивалися власне військо і флот, освіта й культура.

У збірнику подано виступи 36 учасників Міжнародної наукової конференції до сторіччя Української революції 1917–1921 років, представлено стан і поточні результати дослідження проблеми. У вступному слові Валерій Смолій на прикладі Української революції окреслює ідеологічне та дослідницьке значення вивчення українського державотворення. Владислав Верстюк аналізує зміни парадигм у дослідженні революції від концепції «Великої Жовтневої соціялістичної революції» до «Нарисів історії Української революції». Марк фон Гаґен зіставляє українську і російську революції, висновуючи, що українська є окремим історичним явищем. Марек Корнат аналізує концепцію геополітичної революції в Центрально-Східній Европі, беручи за точку відліку Першу світову війну. Ярослав Калакура звертає увагу на ментальний вимір Української революції. Станіслав Кульчицький підсумовує власні багаторічні дослідження і відповідає на запитання, чому в Україні перемогла радянська влада, – вона маніпулювала виборами. Руслан Пиріг досліджує знаних військових діячів революційної доби, зокрема, перебування генерала Вільгельма Ґренера в Україні у березні–жовтні 1918 року. Віталій Тельвак аналізує особливості творчого процесу Михайла Грушевського, а Ірина Матяш пише про архівні комплекси доби Української революції (левову частину архівів було вивезено за кордон) та їх використання.

Тарас Вінцковський звертається до теми українських ґубернських з’їздів на півдні України у 1917 році; Олександр Добржанський – до теми становлення української влади на Буковині восени 1918 року; Ганна Капустян – до Холодноярського повстанського руху; Геннадій Корольов – до компаративного аналізу українських національних проєктів і східноевропейських «держав-націй» у 1917–1923 роках. Вадим Машталір коментує створення Українського державного військового музею у 1917–1920 роках; Олександра Кудлай зосереджується на персональному складі Ради Народних Міністрів УНР; Геннадій Єфіменко – на державному статусі радянської України у планах і на практиці комуністичного будівництва.

Політичні сюжети українського державотворення досліджують Роман Тимченко (історіографія Гетьманського перевороту), Олексій Лупандін (зовнішня політика Павла Скоропадського щодо більшовицької Росії), Галина Басара-Тиліщак (особливості політичних та соціокультурних аспектів Української революції у повітових містах) і Олена Любовець (ДНУ «Енциклопедичне видавництво»), яка представила специфіку державних моделей Дєнікіна та Вранґеля як військово-політичних альтернатив розвитку «Півдня Росії».

До збірника також увійшли статті Яна Яцека Бруського, Віктора Веґлєвіча, Бериса Куцмані, Анатоля Трафімчика. Їхні дослідження різнопланові: від вивчення політичної історії до соціяльних аспектів революції.

Цей навчальний посібник присвячений одному з найдраматичніших періодів в історії України, в її боротьбі за державність і незалежність. Автори не тільки висвітлюють основний перебіг подій, а й подають їх оцінку сучасниками, істориками різних шкіл та напрямків.
Нарис третій розповідає про Україну в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1921 рр), зокрема, про злуку УНР та ЗУНР(с.214-219).

Енциклопедія "Україна" містить різноманітну інформацію про минуле і сучасне життя нашої країни. дванадцять розділів цієї книжки, що супроводжуються кольоровими ілюстраціями, цікаво і докладно розповідають про історію, звичаї та традиції українського народу, розвиток економіки, науки, освіти, культури, літератури і мистецтва в Україні. В  розділі 1 "Шляхами історії" (с.53-56) ви знайдете інформацію про проголошення соборності Української держави.
Не менш цікавою є "Історія незалежності України" братів Капранових. Короткий і зрозумілий виклад подій минулого разом із мальованими історіями дозволить читачам легко зорієнтуватися у такому складному питанні, як походження Української держави та боротьба за її встановлення, а пантеон героїв дасть приклад для наслідування. Це - книжка для дорослих і дітей, для батьків, які хочуть щоб їхні нащадки виросли українцями.