ПІСКІВКА: 1932-1933 роки.

    Не можна обійти трагічну сторінку в історії нашого селища - голодомор 1933 року. Голодомор 1932-1933 років - масовий, навмисно організований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у  сільській місцевості на території України.

    У Пісківці сильного голоду не було, бо багато жителів працювало на залізничній станції, а тут давали продовольчі пайки (борошно, цукор, сіль). Після закінчення зміни давали ще й хліб - по 500 г на дорослого і 300 г - на дитину. Але була ще маса приїжджих людей, голодних, обірваних - вони весь час ходили по станції в пошуках їжі. Залізничники ділились чим могли, але всім не вистачало. Дуже багато приїжджих людей помирало. Кожного ранку спеціальна бригада хоронила їх за територією станції. На жаль, це місце не облагороджене і до цього часу.

    Ті, хто не працював на залізниці дуже бідували, голодували, їли жолуді, товкли їх у ступі і пекли коржі. А також лободу, кульбабу, різні лікарські трави, жаб, ворон  і навіть мертвих тварин. По селу ходила частівка:

    Нема хліба, нема сала

    Тільки кіно та вистава,

    Та ще Ленін на стіні, 

    він показує рукою:

    Їдьте в Жлобін за мукою.

    Коли у сусідньому селі Макалевичі померли з голоду двоє людей, то трупи привезли до тетерівської медчастини, де лікарем працював І. Соснін. До нього прийшли начальник станції Тетерів, головний інженер залізниці та голова селищної ради. Вони вимагали від лікаря у свідоцтвах про смерть не вказувати причину - "голод", а зазначити - "тиф", або "сухоти". Соснін навідріз відмовився. Чутка про смерть від голодушвидко долетіла до "верхів". Після цього у Пісківку надіслали два вагони пряників, які дуже допомогли населенню селища.

    Якийсь час в їдальні Пісківського склозаводу один раз на день готували їжу для всіх бажаючих.

    Від голоду в смт. Пісківка померло 8 осіб, з них троє дітей.

Мельниченко Єлизавета Наумівна, 1933 р.н.

Мельниченко Микола Наумович, 1927 р.н.

Мельниченко Кирило Наумович, 1930 р.н.

Мельниченко Петро Іванович, 1887 р.н.

Рудніченко Антон, батько

Ольга, мати

Ольга, 1925 р.н., дочка

Ткач Дем'ян, дід

    Немає в живих більшості свідків Голодомору. Та нехай пам'ятають про пережиті ними лихоліття й інші покоління. Щоб подібне більше ніколи не повторилося...

    
   У виданні представлено документи партійних та радянських органів, тодішніх спецслужб - ДПУ та НКВС, результати опитувань тисяч очевидців голоду, фотознімки тієї пори, що містять інформацію про причини, перебіг і наслідки найбільшої трагедії в історії українського народу. Зібрано і опрацьовано майже 40 тисяч документів і свідчень, які розкривають моторошні картини найстрахітливішого в історії людства злочину. Дедалі більше країн світу визнають його як геноцид українського народу.

    Видання розраховане на дослідників Голодомору 1932-1933 років в Україні, зокрема, на Київщині, та усіх, кому не байдужа історія українського народу.