Іван Мазепа як будівничий української культури. До 380-річчя від дня народження.

    

    Роль І. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах істотної зміни рівня духовного-культурного пласту в Україні у 1687—1709 pp. настільки визначальна, прозора, що лишається тільки дивуватися тому потужному потенціалу, вкладеному часом, історією у цю особистість. Вона уособлювала не тільки притаманні добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, удаваної запопадливої служби царям, а й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревнивого і небайдужого покровителя церкви.

   Лише в душі такого масштабу могли зародитися високі честолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира і Ярослава Мудрого.

    І. Мазепа, здійснюючи свій потаємний замір зробити Україну вільною, незалежною країною, великі зусилля спрямовував насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну державу.

   Підмурівком її буття у тих умовах залежності від Москви могли стати лише висока культура, багате духовне життя, міцність релігійних ідеалів, відроджені з руїн церкви, монастирі.

   Адже тільки це давало право показати Україну європейським націям як країну, яка має не тільки славну давню історію, а й передову освіту, мистецтво, літературу, побожний, висококультурний народ

  Цей план фактично був реалізований. Згадане, зокрема, побачили іноземці, які проїжджали Україною та Московією. Посол Данії в Росії (1709—1712 pp.) Ю. Юст був неприємно подивований у Москві царським оточенням, яке «поводилося без совісті і стиду», здебільшого було неосвіченим, малокультурним. Непривабливу оцінку він дав і всім побаченим росіянам: грубі, пихаті, темні, брудні. Зовсім інші враження у нього склалися в Гетьманщині. «Місцеві мешканці,— писав посол,— як взагалі все населення Козацької України, відзначається великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують доми». У Глухові, Кролевці, Ніжині, Києві він побачив не тільки чудові церкви, а й старшин, велику кількість ченців, які добре володіли латиною. На останнє звернув увагу під час шведсько-російської війни 1708 р. словацький посланець Д. Крман. «По латині знає ледве кожний тисячний»,— зауважив він у своєму щоденнику. За донесеннями єзуїта о. Беруля від 15 листопада 1701 р. у Москві набули авторитету київські вчені, які у російській столиці «закладають гімназії», «скоро зачнуть вчити філософії та богословія, спровадивши з Києва не тільки вчителів, а й учеників».

   Рішення Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядується офіційною російською (як раніше і царистською, і радянською) iсторією як зрада і порушення Переяславської угоди. За часів перебудови 1986—1991 рр. в СРСР уперше були дозволені публикації з іншою трактовкою дій гетьмана.

  Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I.C.Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа.

   Ідея Мазепи про вільну, незалежну Україну, його діяльність і намагання реалізувати цю ідею мали міжнародну вагу й цілком укладаються в загальний процес розвитку людської цивілізації. Через 283 роки, в 1991 р., Іван Мазепа «повернувся» до Батурина. Напередодні, в 1990 р., культорологічний похід по Чернігівщині відправив першу легальну панахиду по Мазепі, його війську та закатованих батуринцях. Тоді навіть не всі місцеві жителі сприйняли це однозначно, як і появу національного синьо-жовтого прапора. Давалося взнаки майже трьохсотрічне ганьблення та очорнення імені великого гетьмана, його діянь.